Теодора Петрівна Савчинська – Латик народилася 29 травня 1940 року в м. Стрию. Закінчила Львівське медичне училище за спеціальністю «Cтоматологія». До 1997 року працювала в Залізничній клінічній лікарні. Працюючи за спеціальністю, займалася самоосвітою, поглиблювала свої знання з гуманітарних дисциплін, вивчення іноземних мов. З 2004 року вона є керівником молодіжного літературного гуртка «Мелодія слова». Сьогодні працює викладачем – катехитом у Центрі перед шлюбної катехизації наречених при Кафедральному соборі Успіння Пресвятої Богородиці /у 1997 році закінчила чотирирічні Катехитичні курси при Львівській Архієпархії/.
Весь свій вільний час присвячує творчості, зокрема поезії. Девіз Теодори Петрівни: «Кожний день для молитви і праці, а вільна хвилина для творчості». І хоч часу для поезії залишається небагато, але написано уже чимало - 11 збірок поезій та творів для дітей.
Перша збірка її поезій «Писанкове порання» вийшла у видавництві «Відродження» у 1995 році. Кожний рядок цієї збірки пронизаний любов’ю до рідного краю, людей, мови.
Багато в цій збірці посвят- це поезії присвячені пам’яті Нестора Нижанківського, Тараса Шевченка, сучасникам, колегам, батькам.
Пройшло 5 років після виходу її першої
збірки і її слово стало більш
витонченішим, гострішим, досконалішим. Відтак побачили світ книжки: «Віднайди
нас Господи»( 2000), «Квітка в росі» ( 2003), «Рівнодення» ( 2005), «Мініатюри та рефлексії»( 2009).
Її вірші мають глибокий філософський зміст, проникливе осмислення нашого минулого, сьогодення і майбутнього. Осмислення сенсу життя. Для чого ми живемо, з якою метою прийшли у цей світ? І ось її відповідь:
«Служити радісно добру
Без застережень, цільно
Розсіювать зерно –
скарби
Іти стежками вільно».
Теодора Савчинська переконана, що нічого в цьому житті не проходить безслідно, а за кожний лихий вчинок і навіть лиху думку потрібно нести відповідальність. Вона закликає всіх людей жити чесно, дотримуватись християнських законів. Тому ряд її поезій мають назву Заповідей Божих: «Не свідчи ложно», «Не кради і не бажай чужого», «Шануй батька і матір» та багато інших.
Та все ж, переважає інтимна лірика, вірші про високі земні почуття: кохання, вірність, дружбу, щастя.
« …
Зроби мене щасливою
З лиця хай усміх не
щеза
Щоби в
очах зірнички сяяли,
Від сміху радісна
сльоза.
Дивись на мене з добротою
І
поглядом даруй любов
Як
квітку принесеш ,- кохання
Цвістиме маківкою знов…».
Із збірки до збірки мандрує пейзажна лірика.
Надзвичайно трепетні і такі барвисті поезії, дійсно западають у ти дійсно
відчуваєш себе частинкою матінки-природи.
Останні квіти пахнуть літом
І
терпким сумом стиглих трав.
Вино ожинове густіє,
Тернину
вітер заховав…
Любов осіння поміж листям
Ховає жовті кольори,
Лиш горобина червоніє
У пізні й довгі вечори.
Теодора Петрівна любляча мати і бабуся, інакше не змогла б написати такі чудові твори для дітей: віршики, казочки, віршовані розмальовки.
Чудово художньо оформлені, зібрані у збірочки:
Збірка «Щебече малеча»
Казка у віршах «Лісова школа»
Вірш для дітей «Ангеле - Хоронителю»
Прозові твори у книжці «Про тих хто поруч»
За творчість для дітей і використання ними поезій у своїх виступах отримала Міжнародну нагороду – «Орден Усмішки» ( 2003).
З польської мови переклала казку Корнелія
Макушинського «Пригоди цапка Матолка» та твори сучасного польського письменника
Адама Зелінського, який має стрийське коріння.
Творчий, поетичний етап поетеси ще
триває і хто-зна, чим озветься ще якась потайна струна її ліри. То ж побажаймо
її Божої благодаті і Божої опіки, творчого натхнення і дякуємо за ті уроки
доброти, любові, духовної моральності, розуміння Божих настанов та істин, без
яких неможливе спасіння наших душ.
Видані у 2013 році:
