Микола Іванович
Микола Іванович народився 27 вересня 1952р. у мальовничому селі П’ятничани, що на Стрийщині, у свідомій селянській родині. В селянській хаті майбутнього поета любили українську байку та цінували гарну книжку. А в школі чекала світла брама науки, де перша вчителька розділила перший успіх. Не чекав легкого хліба і після закінчення профтехучилища. Характер загартовував в армії. А коли закінчив службу, надовго кинув якір у Стрийському виробничому управлінні УМГ «Львівтрансгаз», в якому пропрацював більшу частину життя.
Був членом Української Гельсінської спілки, Народного Руху України, “Меморіалу”. Учасник трьох українських Майданів у Києві.
Але у вільні хвилини пан Микола брався за перо. Друкуватися почав 1989 року в альманасі “Хвилі Стрия” та місцевих газетах.
У 1994 році побачила світ перша поетична збірка М.Івановича “Запалити свічу”. Йому вдалося “запалити свічу” власної, щирої, непідробної поезії. У вірші “Праця” поет пише:
У праці піт вкриває спину,
А на долонях - мозолі.
Лиш труд обожнює людину
На даній Господом землі.
А ось рядки з поезії “Кредо”:
Хліб чорний, зароблений чесно,
Хоч важко і в поті чола,
Смачніший за булку чудесну
З чужого стола.
Ще через кілька років у стрийському видавництві “Щедрик” з’являються дві його збірки - “Сколихнуті плеса” (2000р.) і “Золота купальниця” (2003р.). Уже перші книги засвідчили, що Микола Іванович вдумливий і чесний поет. Стала більше зрілою, досконалішою поетика автора. Наводячи відомі рядки Тараса Шевченка “Та не однаково мені...”, він говорить так:
О ні! Та не однаково й мені,
Що буде в Україні після мене.
Чи згинеш з світу, пропадеш в вогні,
Моя Вітчизно, безталанна нене.
Багаттям душевного тепла, пружністю думки про природу і долю людини сповнені вірші “Стихія”, “Помста”, “Татарська могила”, “Балада про криївку”, “Дзвони”. Теплий заряд людських промислів, праця на благо рідної землі- основний лейтмотив його віршів.
Четверта книга поезій “Туга за вирієм” (2006 р.) - це особистий погляд поета на навколишній світ, життя, інтим та ностальгійні нотки за минулим, за тим, що через різні обставини у непростому житті не зміг реалізувати.
М.Іванович дивує вдячного поціновувача свого таланту виходом за короткий період (2010 - 2012рр.) двох збірок - “Рінь рідної річки” та “Мотиви”. Поетове слово живе, сповнене блиску та спонукає до розуміння справжньої любові та краси у відносинах між людьми:
Хіба не щастя мліти від краси,
Яку дарує нам земля?
Хіба не щастя чути голоси
Птахів — зозулі й солов’я?
Веселку бачить в крапельці роси,
А в ній гармонію життя?
Від збірки до збірки автор відточував свою майстерність, міцнів його поетичний та прозовий талант.
Перша його прозова книжка “Легенда П’ятничан” вийшла в 2014 році.
В першій частині йдеться про церковне життя П’ятничан — древнє Євангеліє, чудотворну ікону — Жидачівську Оранту, яку вшановують в його рідному селі, цікаві легенди. Друга частина книги - ліричні вірші, посвяти друзям і знайомим, відгомін його зболеної душі про наше сьогодення.
Плідним став 2016 рік, коли у видавництві “Посвіт” вийшла його книга - “Діаріуш, або записки екстреміста”. Ця книга, сторінки життя автора, які він вибрав із своїх записників з 1989 по 2016 рік . За цими спогадами можна вивчати нашу історію.
Творчий доробок Миколи Івановича далеко незавершений, хочеться побажати майстру художнього слова творчих успіхів, нового злету поетичної думки, духовного натхнення.
12.04.2018
|